
Ціна на VR Travelling in 18th-19th Century Europe у Steam. Найнижча ціна, яку ми бачили, — 3,19 USD.
Наша гра-екскурсія містить кілька підігор, а також три додаткові ігри: полювання з луком і стрілами, риболовля дерев'яною виделкою та поїдання змій.
Машинний переклад опису
У грі ви можете за власним бажанням обрати будь-яку з представлених мініігор. Ви можете вільно пересуватися ігровим світом і відвідати будь-який куточок, якщо використовуєте VR-пристрій. Водночас, щоб ви не нудьгували під час подорожі, ми розробили ігрову сесію з пошуку скринь зі скарбами, що додасть вашій мандрівці більше розваг. Щоразу, коли ви знаходите скриню, ви отримуєте певну кількість балів. Чим більше скринь ви знайдете, тим більше балів накопичите; не варто недооцінювати ці бали, адже після завершення гри вони принесуть вам величезний сюрприз у вигляді великого подарункового набору. Звісно, варто зазначити, що гра «Змійка», яку ми додали, дуже корисна для здоров'я плечей та шиї. Граючи в неї, ми постійно тренуємо шийний відділ хребта. Це справді дуже хороша гра. Бачите, вам потрібно витратити зовсім небагато грошей, щоб отримати стільки всього — це справді дуже вигідно. Якщо у вашій родині є діти, ви можете дозволити їм грати в цю гру разом, щоб вони могли дізнатися більше про історію та цивілізацію. Порівняно зі знаннями з книжок, наші ігри дозволяють глибше відчути розвиток Європи наприкінці XIX та у XX столітті. Розважаючись, ми також засвоюємо багатий історичний досвід. Нижче наведено короткий опис історії розвитку Європи у XIX–XX століттях, сподіваюся, вам сподобається. Найвизначнішою подією XIX століття став технологічний та економічний прогрес у Західній Європі та Північній Америці завдяки промисловій революції. До речі, поступово сформувалися різні природничі дисципліни, такі як фізика, хімія, біологія, геологія тощо, які вплинули на народження або переосмислення соціальних наук (включаючи соціологію, антропологію, історію тощо). Але, з іншого боку, ці промислові країни успішно колонізували більшу частину світу завдяки своїй потужній продуктивності та зброї, знищивши багато давніх цивілізацій, таких як існуючі соціальні та економічні системи Китаю, Індії та Туреччини, шляхом демпінгу. Країни були змушені «модернізуватися». Крім того, піднесення націоналізму дозволило більшості європейських народів створити власні сучасні держави та почати будувати й зберігати власну історію та культуру. У мистецтві популярне класичне мистецтво минулого століття поступово витіснялося романтизмом. Пізніше, під впливом наукової та промислової революцій, Європа почала розвиватися в напрямку реалізму, прагнучи відобразити різні аспекти реального життя через живопис, літературу, музику та фотографію. Серед безлічі ситуацій та персонажів найвідомішим став імпресіонізм. У суспільстві продовжувала виникати велика кількість соціальних конфліктів, що призвело до поступового бродіння соціалістичних ідей. Серед них найвідомішим є марксизм, який справив глибокий вплив на наступне століття. 8 травня 1800 року Наполеон атакував австрійські війська в Північній Ітерлії. 14 червня він переміг у битві при Маренго й окупував Італію. 9 лютого 1801 року він підписав Люневільський мирний договір, задовольнивши майже всі вимоги Франції. 26 березня 1802 року Франція та Велика Британія підписали Ам'єнський мир, і друга антифранцузька коаліція розпалася. У травні 1803 року Франція та Велика Британія відновили війну, і Наполеон окупував Ганновер. У 1804 році Наполеон проголосив себе імператором під іменем Наполеон I. Того ж року британський прем'єр-міністр В. Пітт організував третю антифранцузьку коаліцію. Учасниками були переважно Велика Британія, Росія та Австрія. 27 серпня 1805 року Франція почала атаку на австро-російські коаліційні сили, що рухалися на захід. 26 вересня Наполеон I прибув зі Страсбурга до Парижа. Французька армія, що прямувала до Австрії, налічувала 186 000 осіб. 20 жовтня французька армія захопила фортецю Ульм. Австрійська армія була розбита. Французька армія скористалася перемогою і продовжила переслідування. 13 листопада вона увійшла до Відня і негайно перетнула Дунай. 2 грудня Наполеон I особисто командував вирішальною битвою з російсько-австрійськими силами під Аустерліцом (див. кольорову ілюстрацію [Табір напередодні битви під Аустерліцом (1805)]). Близько 15 000 російсько-австрійських солдатів було вбито, 20 000 захоплено в полон, а артилерія була майже повністю знищена. 80-тисячна французька армія втратила менше 9 000 осіб. 26 грудня сторони підписали Пресбурзький мирний договір. Третя антифранцузька коаліція розпалася. Щоб зміцнити своє правління в центральних і західних регіонах Німеччини, Наполеон I у липні 1806 року створив Рейнський союз. Влада Наполеона I проникла в саме серце Німеччини і безпосередньо загрожувала Пруссії. Пруссія звернулася за допомогою до Росії. У вересні 1806 року Велика Британія, Росія, Пруссія та Саксонія створили четверту антифранцузьку коаліцію. Франко-прусська війна почалася 8 жовтня 1806 року. Французька армія задіяла 195 000 осіб, а прусська — понад 175 000. Обидві сторони билися двічі — під Єною та Ауерштедтом, і Пруссія була розгромлена. 27 жовтня Наполеон I увійшов до Берліна, а 21 листопада в Берліні було видано декрет про континентальну блокаду для ведення економічної війни проти Великої Британії. Континентальна блокада перешкоджала продажу російської сільськогосподарської сировини до Великої Британії, що призвело до оголошення Росією війни Франції, але російська армія відступала. 19 червня 1807 року французька армія вийшла безпосередньо до річки Німан. Російська армія запропонувала перемир'я. 7–9 липня 1807 року Франція підписала Тільзитський мирний договір з Росією та Пруссією, і четверта антифранцузька коаліція розпалася. Щоб ефективно впровадити континентальну блокаду Великої Британії, Наполеон I вирішив окупувати Португалію, яка не бажала розривати відносини з Британією. Французька армія увійшла до Лісабона 29 листопада 1807 року. 23 березня 1808 року вона захопила Мадрид. 10 травня Наполеон I призначив свого брата Жозефа королем Іспанії. У січні 1809 року Велика Британія та Австрія сформували п'яту антифранцузьку коаліцію. 14 квітня 1809 року австрійці увійшли до Баварії і вступили в запеклий бій з французами під Абенсбергом. Австрійці втратили понад 13 000 осіб. 22 квітня під Екмюлем Наполеон I здобув перемогу. У травні Наполеон I увійшов до Відня. 6 липня австрійська армія була розбита під Ваграмом, австрійський імператор попросив перемир'я, і 14 жовтня було підписано Віденський мирний договір. П'ята антифранцузька коаліція розпалася сама собою. У 1812 році Наполеон I очолив похід на Росію з армією у 510 000 осіб. 24 червня він перетнув річку Німан і захопив Ковно. Французько-російська війна офіційно почалася. У запеклій битві під Бородіно 5 вересня обидві сторони зазнали важких втрат. 15 вересня французька армія увійшла до Москви. 19 жовтня армія Наполеона евакуювалася з Москви через холод і голод. Російська армія перейшла в контрнаступ, і французька армія невпинно відступала. До грудня було втрачено майже 450 000 солдатів. 6 грудня Наполеон I повернувся до Франції. Навесні 1813 року Росія, Велика Британія, Пруссія, Іспанія, Португалія та Швеція сформували шосту антифранцузьку коаліцію. У серпні до них приєдналася Австрія. Загальна чисельність коаліційних сил становила 850 000 осіб, а армія Наполеона — близько 550 000. 27 серпня відбулася битва під Дрезденом, у якій Наполеон I переміг. З 16 по 19 жовтня сторони билися під Лейпцигом. Усі саксонські війська в армії Наполеона перейшли на бік ворога, і французька армія була розбита. У січні 1814 року союзні війська перетнули Рейн. Маршал А.-Ф.-Л. Мармон, який охороняв Париж, капітулював 30 березня, і союзні війська увійшли до Парижа. 6 квітня Наполеон I був змушений зректися престолу і 20-го числа був засланий на острів Ельба. 26 лютого 1815 року Наполеон I залишив острів Ельба, увечері 20 березня увійшов до Парижа і почав своє правління «Ста днів». Щоб протистояти антифранцузьким коаліційним силам, Наполеон I почав набирати війська для атаки на коаліцію. У цей час Велика Британія, Росія, Австрія та Пруссія організували сьому антифранцузьку коаліцію. 18 червня Наполеон I був розбитий під Ватерлоо, а 22-го вдруге зрікся престолу і був засланий на острів Святої Єлени. Початковий період Наполеонівських війн був переважно антифеодальною національною війною, що було прогресивним; у пізніший період вона перетворилася на загарбницьку війну, метою якої було переважно пограбування та поневолення інших народів. Військове мистецтво Наполеона I полягало переважно в концентрації переважаючих сил, атаці як основному засобі та знищенні сил ворога як основній меті. Його метод ведення війни був гнучким, адаптивним і не дотримувався правил. Військова думка Наполеона займає важливе місце у військовій історії. З квітня 1861 по квітень 1865 року тривала війна між Півднем і Північчю США, яку також називали Громадянською війною в США. Буржуазія очолювала війну на Півночі, а бойовими силами були широкі маси робітників, селян і чорношкірих. На Півдні війну підтримували лише рабовласники плантацій. Метою їхньої війни було поширення рабовласницької системи на всю країну. Метою Півночі було перемогти Південь і відновити національну єдність. У середині XIX століття суперечність між системою вільної праці на Півночі та рабовласницькою системою на Півдні стала непримиренною. Рабовласницька система на Півдні стала головною перешкодою для соціального та економічного розвитку Сполучених Штатів. Боротьба між Північчю та Півднем була особливо запеклою у боротьбі за землі на заході. У першій половині XIX століття, під час розширення території США на захід, на заході один за одним створювалися нові штати. Щоразу, коли створювався новий штат, виникала боротьба за дозвіл або заборону рабства в ньому. Північна буржуазія та селяни виступали за заборону рабства в нових штатах і вимагали, щоб вони були вільними. Південні рабовласники намагалися поширити рабство на захід, виступаючи за те, щоб нові штати дозволяли існування рабства. Рабовласники скористалися своїм домінуючим становищем у Конгресі та уряді, щоб здобувати перемоги одну за одною, що викликало обурення людей на Півночі. Республіканська партія була сформована на Півночі у 1854 році. Того ж року південні рабовласники спробували застосувати силу, щоб поширити рабство на Канзас, тому в Канзасі спалахнула збройна боротьба між західними фермерами та іммігрантами з вільних штатів проти південних рабовласників. Боротьба тривала до 1856 року, коли почалася Громадянська війна. У 1857 році рабовласники використали справу Дреда Скотта, щоб спробувати поширити рабство на всі Сполучені Штати. Це призвело до повстання Джона Брауна. У 1860 році республіканець Лінкольн був обраний президентом, а Демократична партія зазнала нищівної поразки, що стало сигналом для південних рабовласників вийти зі складу Союзу і розпочати заколот. Південний рабовласницький штат Південна Кароліна першим вийшов зі складу Союзу, а потім послідовно вийшли Джорджія, Алабама, Флорида, Міссісіпі, Луїзіана та Техас. У лютому 1861 року було оголошено про створення «Південної Конфедерації» і встановлено уряд на чолі з президентом Дж. Девісом. 12 квітня 1861 року уряд повстанців почав обстріл федерального форту Самтер у Південній Кароліні, і 14-го числа він упав. Уряд Лінкольна оголосив хрестовий похід 15 квітня, і спалахнула громадянська війна. Невдовзі чотири штати: Вірджинія, Північна Кароліна, Теннессі та Арканзас вийшли зі складу Союзу, щоб приєднатися до Південної Конфедерації. На початку війни сили Півночі значно перевищували сили Півдня. На Півночі проживало 22,34 мільйона людей, а на Півдні — 9,1 мільйона, з яких понад 3,8 мільйона були чорношкірими рабами. Північ мала розвинену промисловість, добре розвинену мережу залізниць і багаті запаси продовольства, тоді як Південь майже не мав промисловості та мав мало залізниць. Проте Південь був повністю підготовлений до військових цілей і мав добре оснащену та навчену армію. Крім того, напередодні Громадянської війни президент Дж. Б'юкенен (агент рабовласників) намагався відправити велику кількість зброї та грошей на Південь. На першому етапі Громадянської війни Північ зазнавала послідовних військових поразок. У битві при Манассасі в липні 1861 року та на півострові влітку 1862 року армія Півночі зазнала важких втрат. Хоча армія Півночі досягла низки блискучих перемог на Західному фронті і захопила кілька важливих стратегічних опорних пунктів у армії Півдня, ці перемоги були нівельовані жахливою поразкою на Східному фронті. У ситуації повторюваних військових невдач Півночі радикали в Республіканській партії та соціальні аболіціоністи запропонували звільнити рабів і озброїти чорношкірих. Лінкольн також усвідомив необхідність звільнення рабів. 23 вересня 1862 року Лінкольн видав попередню прокламацію про звільнення. Прокламація: якщо південні повстанці не складуть зброю до 1 січня 1863 року, раби в бунтівних штатах будуть вільними з того дня. Після того, як новина дійшла до Півдня, тисячі рабів втекли на Північ. Британський робітничий клас також розпочав кампанію на підтримку Півночі, змусивши британський уряд відмовитися від початкового плану втручання. Уряд Лінкольна також впровадив низку революційних заходів і політик: у 1862–1863 роках було реалізовано політику озброєння чорношкірих. Тисячі чорношкірих записалися до армії Півночі, серед яких були втікачі з Півдня. «Закон про гомстеди», оприлюднений у травні 1862 року, передбачав: усі дорослі, лояльні до Союзу, можуть отримати 160 акрів землі на заході, сплативши лише 10 доларів реєстраційного внеску, і стати власником цієї землі після п'яти років обробітку. Уряд Лінкольна суворо придушував контрреволюціонерів і очистив армію від південних агентів. У 1863 році було введено закон про призов на військову службу, щоб замінити систему вербування, тим самим посиливши міць Півночі. Водночас Лінкольн скоригував військове керівництво і впровадив єдине командування. С. Грант став головнокомандувачем усієї армії. У 1863 році на Півночі стався перелом у військовому плані. Перемога під Геттісбергом 1 липня того ж року стала поворотним моментом у Громадянській війні. Ініціатива на полі бою перейшла до армії Півночі. У 1864 році Верховний головнокомандувач Півночі прийняв нову стратегічну політику: розпочати потужний наступ одночасно на східному та західному фронтах. На східному фронті головна мета — виснажити сили ворога; на західному фронті — використати потужні сили, щоб проникнути в тил ворога і перерізати зв'язок між північним сходом і південним заходом «Південної Конфедерації». У вересні 1864 року армія Півночі під командуванням генерала В. Т. Шермана одним махом захопила Атланту. Через два місяці почався знаменитий «Марш до моря». Під час маршу всі військові об'єкти ворога були повністю знищені, а економічна міць ворога зазнала серйозного удару. Економіка Півдня була паралізована. На Східному фронті генерал Грант повів армію Півночі, щоб витіснити ворожі сили поблизу Річмонда, «столиці» заколоту. На початку 1865 року раби один за одним тікали, а плантаційна економіка була на межі краху. Морська блокада, запроваджена флотом Півночі, майже перервала торгівлю між Півднем і Європою. Водночас на Півдні також виникли опозиційні групи, і багато дрібних фермерів приєдналися до «федералістів», щоб брати участь в антивоєнній діяльності. Кількість дезертирів на Півдні зростала з кожним днем. Продовольства та товарів першої необхідності не вистачало. 9 квітня 1865 року війська Р. Е. Лі були оточені армією Півночі і були змушені просити Гранта про капітуляцію. Громадянська війна закінчилася. Сполучені Штати відновили єдність. Нові продукти та нові технології, принесені промисловою революцією, також спричинили велику революцію в архітектурі. Це місце проведення Міжнародного промислового ярмарку. У 1854 році його перенесли до Південного Лондона. На жаль, оскільки скло та метал були дуже нестійкими до високих температур, це видовище було знищене під час пожежі в 1936 році. Колишній прем'єр-міністр Великої Британії Черчилль якось сказав, що його спалення було «кінцем епохи».