
Portolan ще не вийшла — дату виходу не оголошено. Є українська озвучка.
Вітрильний сим 1821 року, де карта на старті — чистий аркуш. Полуденна висота, лот, вітер у журнал — і власна похибка числення стає твоїм виміром течії. План переходу вартий рівно стільки, скільки ти виміряв. Кораблі гинуть. Карта лишається.
Ваша мапа починається з порожнього аркуша паперу. Не з туману. Не з сірих плям. Порожнього. На ній немає жодної стрілки вітру, жодної течії, жодної берегової лінії, жодного проміру, бо там ще ніхто не бував і нічого не записав. Усе, що колись з'явиться на цій мапі, нанесете ви самі, вимір за виміром. Чотири прилади і багато терпіння У вас є те, що справді було на борту корабля 1821 року, і нічого понад це. • Компас і лаг — курс і швидкість, година за годиною. Це ваше місце, але лише доти, доки море з вами згодне. • Секстант — сонце в зеніті дає вам широту. Про довготу воно не каже нічого, а в хмарний день не каже взагалі нічого. • Термометр — температура води щогодини. Так ви знаходите край течії ще до того, як побачите її. • Лот — дно, якщо воно не глибше за 150 метрів. Якщо лот дістав дна, ви ближче до суходолу, ніж думали. Ваші помилки — це дані На цій механіці тримається вся гра. Ви обчислюєте своє місце за курсом і швидкістю. Потім берете висоту сонця, і обсервація не збігається з численням. Ця розбіжність — не поразка. Це виміряна течія. Різниця між тим, де ви думали, що є, і тим, де ви є насправді, записується назад уздовж пройденого шляху, клітинка за клітинкою, і стає стрілкою на вашій мапі. Ведіть корабель недбало — і стрілки ляжуть не в ті клітинки. А мапа брехатиме вам про цей шматок океану доти, доки ви їй це дозволятимете. План вартий рівно стільки, скільки ваша мапа Розставте позначки по воді, і гра скаже, якого дня ви дійдете до кожної, скільки днів води у вас лишиться на той момент і — простими числами — наскільки цей прогноз спирається на клітинки, які ви справді виміряли. На чистому аркуші певність становить \0%\, і панель каже це прямо: решта — екстраполяція, а не передбачення. Саме заради цього числа і варто робити зйомку. Не заради очок. Не заради грошей. Просто планувальник перестає вам брехати. Вода — другий дедлайн Двадцять чотири матроси, сто днів провізії, п'ятдесят днів води. Вода закінчується першою, і купується вона лише часом: днями простою в гавані або годинами, витраченими на те, щоб висадити шлюпку в бухті, де струмок може бути, а може й не бути. Чи дає певна ділянка берега воду — це факт про цей берег, закладений з моменту створення світу. А з'ясувати його можна тим самим способом, що й вітер: піти, подивитися, записати. Лід у свій сезон закриває північ. Циклони у свій — південь. Про це вам не скаже підказка. Ви дізнаєтеся, коли туди прийдете. Корабель можна втратити. Мапу — ні. Якщо в морі скінчиться вода, корабель загине. Ви можете вивести з рідного порту новий — з \тією самою мапою\: з кожною трояндою вітрів, кожним проміром, кожним місцем водопою, яке ви колись записали. У цьому одному рядку вся суть гри: плавання закінчується, знання лишається. Чого тут немає • Немає боїв. Ніхто у вас не стріляє. • Немає економіки. Ні золота, ні цін на вантажі, ні крамниць, ні дерева покращень. Провізія рахується в днях, а не в монетах, і купує лише час. • Немає журналу квестів. Ніхто не дає вам списку завдань. Куди плисти — вирішуєте ви. • Немає налаштування вітрил. Ви задаєте курс і стоїте вахту. Цікаве рішення — куди, а не як туго вибрати шкоти. Світ Атлантика така, яка вона є: справжня берегова лінія, шістнадцять справжніх гаваней від Фалмута до Кейптауна, справжні вітрові пояси, справжні штилеві широти. А ще згенерований океан, що грає за тими самими правилами, коли вам хочеться води, яку ще ніхто ніколи не наносив на мапу. Кожен світ — це сід: той самий сід дає той самий океан, тож переправу, яка вас здолала, можна пройти ще раз.
Гра ще не вийшла — ціну поки не оголошено.